Hello. I was too exhausted physically and mentally, but on the way home I dreamed again about the happy future of my Ukraine. This is necessary for me today, namely, to see my future ahead, and I must believe in it. Then I, having a designated path to the goal, will be able to pave my way to the dream life.
Привіт. Я була надто виснажена фізично і морально, але дорогою додому я знову мріяла про щасливе майбутнє моєї України. Це потрібно для мене сьогодні, а саме, бачити попереду своє майбутнє, і я повинна вірити в нього. Тоді я, маючи назначений шлях до мети, зможу прокласти свій шлях до омріяного життя.
If you could then hear the bells of the Korniakt tower during the funeral procession in Lviv. This is the kind of music that penetrated not only into my body, but first of all into my soul. The incredible depth of sounds spread three-dimensionally over the city. The bells led their melody with the Requiem. At that time, I could not hear anything else, neither the bell of the tram, nor fast cars, nor the conversations of people around me.
The deep vibration of the low register bell reminded me of the pounding of the heart: "Bam.... bam.... bam..." fading away, this bell seemed to symbolize the end of life and the stopping of the heart. This is what struck me the most that day.
Якби ви тоді могли чути дзвони вежі Корнякта під час траурної процесії у Львові. Це така музика, яка проникала не лише в моє тіло, а насамперед в мою душу. Неймовірна глибина звуків поширилися трьохвимірно над містом. Дзвони вели свою мелодію Реквієм. В цей час не було мені чути нічого іншого, ні дзвінка трамваю, ні швидких автомобілів , ні розмов людей навколо мене.
Глибока вібрація дзвону низького регістру нагадувала мені стукіт серця: "Бам.... бам.... бам...." затихаючи, цей дзвін ніби символізував закінчення життя і зупинку серця. Це те, що найбільше мене вразило того дня.
And that same day, life in my city continued. Children wanted entertainment and sweets, adults were in a hurry to do business, young people gathered for their interests. How good that we live today!
Soon I will be forty years old and I may have already lived most of my life. I need to rejoice and be satisfied, because how much more do I have left to live? Twenty, thirty years, at best. A person lives with pleasure until he begins to burden anyone around him and can take care of himself independently.
I feel good, I listen to my heart and accept myself as I am. I don't have to like anyone else, I have to like myself. I received some wonderful gifts from my mother in Italy today. If you only knew what happiness it is to be your mother's only daughter, for whom mother is ready for anything. I am very grateful to my mother for everything she does for me and my son.
І тим самим днем життя в моєму місті продовжувалося. Діти бажали розваг і солодощів, дорослі поспішали по справам, молодь збиралася по інтересам. Як добре, що ми сьогодні живемо!
Скоро мені наступить сорок років і можливо я прожила вже більшу частину свого життя. Мені потрібно радіти і бути задоволенню, бо скільки мені,ще залишилося жити? Років двадцять, тридцять, в кращому випадку. Людина живе з насолодою, поки не починає обтяжувати нікого навколо себе і може про себе турбуватися самостійно.
Я відчуваю себе добре, я слухаю своє серце і сприймаю себе такою, яка я є. Я не повинна подобатися комусь, я повинна подобатися лише собі. Я отримала сьогодні чудові подарунки від моєї мами з Італії. Якби ви знали, яке це щастя бути маминою єдиною донечкою для якої мама на все готова. Я дуже вдячна мамі за все, що вона робить для мене і для мого сина.
