Ну ось продовження пригод дітей.
Влітку дитячі майданчики наче вулики. Діти і дорослі різних поколінь наповнюють дерев'яні і металеві споруди. Здалеку наш дитячий майданчик у парку має вигляд великого корабля. Збоку є ще невелика будівля замку з водяними забавами. Ромчику цього дня було зовсім не весело. Він біг за дівчинкою і впав, подряпавши колінко. Його старенька бабуся посадила на дерев'яну лавку, а сама продовжила жваво розмовляти з сусідкою. Коліно Ромчика почервоніло, ледь здерта шкіра почала пекти, і виступила червона роса.
"Ох, мій маленький пірате," — бабуся витягнула серветку і обережно витерла коліно внука. — "Тримай, попий водички. Скоро все пройде."
Настрій хлопчика остаточно був зіпсований. Він попив водичку і насуплено дивився, як діти бігали і раділи, інші гойдалися на гойдалках, викрикували, хлопці бігали з палицями і щось гукали.
А там, у долині біля корабля, двоє дітей задумали щось цікаве. Від сонця Ромчику було видно лише їхні силуети. Один силует тримав розгорнутий папір. Інший силует почав крокувати. Ромчик аж рота відкрив. Він витер вологу з очей і потягнув бабусю за рукав.
"Бабусю, можна я до них піду? Поглянь, вони щось знайшли!" — Ромчик вказав пальцем.
Бабуся позитивно кивнула, продовжуючи завзято свою розмову. "Але будь уважним, сонечко!" — вимовила вона все ж до Ромчика.
Ромчик поспішив до тих двох постатей. Ними виявилися Максим і Оленка. Вони тримали карту пошуку скарбів. А Максим все уточнював, де може бути закопаний пірацький скарб. Ромчик спочатку заглядав з-за кута. Потім підійшов ближче.
"Привіт! Що ви тут шукаєте?" — запитав Ромчик, показуючи на карту.
Діти, побачивши побите коліно, переглянулися.
"Ого, ти, мабуть, справжній пірат!" — вигукнула Оленка.
"Так, і ти точно знаєш, де захований скарб!" — додав Максим.
Так Ромчик став частиною їхньої гри. Вони вилізли на будівлю у вигляді корабля. Ромчик був капітаном і кермував кораблем. Максим "вийняв якір". Оленка десь знайшла дитячий кухонний набір і розставила горнятка. А сама вона сіла з чашечкою та блюдцем, наче пила каву. Вітер розвіював її кучеряве волосся, тонку тканину рожевої сукні, і здавалося, що корабель дійсно пливе.
"Я бачу землю!" — викрикнув капітан Ромчик. — "Кидай якір!"
"Так, капітане!" — відповів Максим. Йому знову було багато роботи, але він дуже любив фільми про піратів і знав, що йому треба робити.
Діти спустилися з цієї будівлі. Оленка розгорнула на землі свою намальовану карту.
"Я відчуваю, що скарб десь близько!" — промовила Оленка.
"Так...., три кроки на сонце, з'їжджаємо з гірки....., два кроки від мене, має бути дерево....., потім п'ять кроків від дерева до драбини... і треба копати!" — командував Максим, уважно дивлячись на карту.
Діти дійшли до дитячої пісочниці.
"Копати тут!" — скомандувала Оленка.
Максим і Ромчик узяли свої дитячі лопатки і почали копати пісок. Десь за трохи часу Ромчик витягнув щось кольорове з піску. Це виявився браслет, від часу і вологи він трохи був пом'ятим, але для дітей це була справжня знахідка.
"Скарб! Скарб!" — почали діти радісно кричати.
Діти з переможною усмішкою тримали браслет-скарб. Їхні обличчя світилися від щастя. Сонячний промінь досягнув камінцями браслету і від цього він яскраво заблистів
"Оце так знахідка!" — вигукнув Ромчик, розглядаючи браслет. — "Я думав, це буде просто гра, а це... справжній скарб!"
"Тепер ми справжні пірати!" — радісно сказала Оленка, поправляючи своє волосся. — "Нам потрібен скриня для наших скарбів!"
"Точно!" — підтримав Максим. — "І ми повинні його заховати, щоб ніхто, крім нас, не знав, де він!"
Діти вирішили, що найкращим місцем для їхнього піратського "скарбниці" буде старий покинутий пеньок у кутку парку, який вони давно вважали своїм таємним місцем. Обережно загорнувши браслет у знайдену ними напередодні яскраву хустку, вони засунули його глибоко в дупло пенька.
"Ось тепер він у безпеці!" — прошепотів Ромчик.
"І ми повернемося за ним завтра!" — додала Оленка.
Вечірнє сонце вже починало схилятися до обрію, розмальовуючи небо помаранчевими та рожевими кольорами. Бабуся покликала Ромчика. Він попрощався з новими друзями, обіцяючи зустрітися завтра.
"Бабусю, уявляєш, ми знайшли справжній піратський скарб!" — схвильовано розповідав Ромчик по дорозі додому, показуючи на подряпане, але тепер уже "героїчне" коліно,- "А Максим такий класний хлопчик! А Оленка, вона така вигадниця, сьогодні найкращий день в моєму житті!
Бабуся усміхнулася, дивлячись на щасливе обличчя внука. "Ох, моє сонечко, сьогодні ти був справжнім капітаном!"
Ромчик засинав із посмішкою. Завтра на нього чекали нові пригоди, і він вже знав, що вони з друзями обов'язково повернуться за своїм піратським скарбом. Цей день, що почався з неприємності, перетворився на найцікавішу пригоду в його житті. Він зрозумів, що навіть невелика подряпина може стати частиною великої історії.
