Місто палахкотіло від спеки. Жителі міста рятувалися тінню і кондиціонером, а діти раділи новому міському фонтанові. З нього виринала холодна вода з запахом хлорки. Але це не спиняло дітлахів. Хвилі води то ставали стовпцями, то хвилями. Максим з мамою прийшов також сюди. Вона були підготовленими і взяли з собою рушник, крокси, і змінний одяг. Максим спочатку ніяково підійшов до фонтану. Потім він пробіг поміж водяних стовпців. Вода намочила хлопчика і розвеселила його. Діти, які бігали повністю мокрими захоплено викрикували. Максим також став повністю мокрим, тому що він цього хотів. Він уявляв себе рибкою, яка пливе в морі. Потім він подумав, що було б добре, щоб Оленка тут також була і щоб вона вигадала знову якусь історію. "Привіт"- продзвенів голосок. Максим зробив великі очі, коли почув голос Оленки. Максим не зміг впізнати її, бо її волосся було на диво гладке від води, а спідничка приклеїлася до ніг. Максим почав сміятися, що вона схожа на русалоньку. Оленка поправила свої мокрі пасма волосся і кивнула головою. "Ти мій скарб, хлопче"- сказала вона таким хриплим голосом, що Максиму стало трохи лячно. "А давай бігати стаючи по водяних стовпцях ?" -запропонував Максим. "Я зараз тебе зачарую, якщо ти не наздоженеш мене", – сказала дівчинка, простягнувши чарівну паличку, якою виявилася звичайна гілочка. Максим відразу ж кинувся за нею, сміючись. Оленка спритно ухилялася від струменів води, її мокре волосся весело підстрибувало. Вони бігали наввипередки, ігристі бризки летіли на всі боки, а їхні радісні вигуки змішувалися з шумом фонтану. Навколишній світ ніби зник – залишилися лише вони двоє, їхня гра та безтурботне літо. Максим наздогнав Оленку біля самого краю фонтану. Вона обернулася, її очі блищали від веселощів. "Ти не зачарувала мене!" – задихаючись, промовив Максим. "А навіщо? Ти ж і так мій скарб", – прошепотіла Оленка, і цього разу її голос був ніжним і ласкавим, зовсім не хриплим. Вона простягнула руку й легенько торкнулася його мокрого волосся. Максим відчув тепло її дотику, і йому стало так затишно, ніби він опинився в найчарівнішому місці на світі. Мама Максима, спостерігаючи за ними з лавочки, посміхалася. Вона знала, що ці дитячі ігри, ці безтурботні моменти під літнім сонцем, ці щирі посмішки – це і є справжній скарб, який вони берегтимуть у своїх серцях. А місто, незважаючи на спеку, дихало життям і радістю, адже в ньому жили такі діти, як Максим та Оленка, які вміли перетворювати звичайний фонтан на чарівний світ.