Hello everyone, another week has passed and there is not enough time to write about everything in detail. Therefore, I will write a few concluding words in this post. Maybe I have already completely unlearned hope and learned to accept everything that happens in real time. All moments of misunderstanding at work take time. I have a lot of paperwork this weekend, but I still have time to put everything together in one file folder. Everything happens gradually, only time slips through the fingers like sand.
I also want to write about what I used to think about school. How can men be lured to school to work for minimum wage? And I got the answer that the school gives men "armor". There are a lot of men at the school where I work, they work as teachers of English, physical education, and teacher's assistants. Good team and good teachers. Only priorities change. Apparently, my fellow students are getting their teaching diplomas.
In general, Maxim and I found such funny potatoes. My neighbor Nadia gave me a bag of potatoes. One potato with a frowning nose, another potato with a crooked mouth.
Maxim also drew a new picture. On Thursday, he attends a drawing class at his school. A lake in the mountains and a boat under sail. I really like my son's drawings. He can convey his imagination in them. This is a good activity for all children. He continues to swim in the pool. The week is so busy that sometimes he doesn't know what to do on the weekend. But everything will shake out, I know that and finally I am sure that we are where we should be and we are doing what we are supposed to do.
Thank you for your attention and visit!
Привіт усім, ще один тиждень минув і часу зовсім обмаль, щоб написати про все детально. Тому кілька підсумкових слів в цьому дописі я напишу. Можливо я вже повністю відвикла сподіватися і навчилася приймати все, що відбувається в реальному часі. Усі моменти непорозумінь на роботі потребують часу. На вихідних маю багато паперової роботи, але в мене ще є час, щоб все зібрати в одну папку з документами. Усе відбувається поступово, лише час лине з по-між пальців як пісок.
Ще про школу хочу написати про те, що раніше я думала. Як можна заманити чоловіків в школу на роботу на мінімальну зарплатню? І я отримала відповідь, що школа дає чоловікам "бронь". В школі де я працюю чоловіків дуже багато, вони працюють вчителями англійської мови, фізичного виховання, асистентами вчителя. Хороший колектив і хороші вчителі. Змінюються лише пріоритети. Мабуть мої однокурсники повитягують свої педагогічні дипломи.
А взагалі ми з Максимом знайшли такі смішні картоплини. Мені сусідка пані Надя дала мішок картоплі. Одна картоплина насуплена з носом, інша картоплина з перекривленим ротом.
Максим ще намалював новий малюнок. В четвер він відвідує гурток малювання в своїй школі. Озеро в горах і човен під вітрилом. Мені дуже подобаються малюнки сина. Він може в них передати свою уяву. Це гарне заняття для усіх діток. Ще він продовжує плавати в басейні. Тиждень буває таким насиченим, що вноді він не знає чим зайнятися на вихідні дні. Але все втрясеться, я це знаю і нарешті я впевнена, що ми там, де маємо бути, і ми робимо те, що маємо робити.
Дякую вам за вашу увагу і візит!
