Привіт, це знову я. Повернення з Європи проходить цікаво, я намагаюся знову звикнути до свого рідного краю. Одного сонячного дня мені подзвонила колега. Її голос був схвильований, але водночас діловий.
Колега: Привіт, як справи? Я знаю, що у тебе відпустка, але я б хотіла з тобою зустрітися. Це не телефонна розмова, мені треба тобі все докладно пояснити. Це займе не більше години.
Я вагалася. Чесно кажучи, я не дуже люблю соціалізацію та довгі розмови. Мені краще наодинці з собою. Я переносила цю зустріч кілька разів, але так і не наважилася сказати рішуче "ні".
В ніч перед зустріччю мені наснилося, що я просто забула про неї. Але вранці я все ж таки одяглася, зробила макіяж, залишила синові сніданок і пішла.
На мене чекали дві жінки. Розмова почалася з маніпуляцій, пов’язаних з грошима. Вони намагалися переконати мене відкладати гроші на старість, малюючи райдужні перспективи.
Жінка 1: Подумай про своє майбутнє! Коли ти станеш старшою, тобі знадобляться ці гроші, щоб жити гідно.
Я: А що, якщо я не доживу? Я хочу жити і насолоджуватися життям сьогодні!
Тоді вони змінили тактику.
Жінка 2: А що, якщо щось трапиться з твоїм сином? Нещасний випадок, каліцтво, або, не дай Боже, смерть...
Ці слова здалися мені жахливо жорстокими. Як можна так маніпулювати найсвятішим? Я оглянула їх. Це були жінки, для яких це була просто робота, але для мене це була атака на найболючіше. Розмова тривала п’ять годин, і я не могла вийти, ніби застрягла.
Зазвичай, якщо мені потрібне страхування — "автоцивілка", "зелена карта", страхування життя чи житла — я звертаюся до своєї пані Галі. Вона завжди підбирає те, що мені потрібно, без зайвих драм.
Але тут мені пропонували зовсім інше. Їхня пропозиція базувалася на хворобах, смерті, інвалідності.
Жінка 1: Уявіть! Через 25 років, якщо ви будете щомісяця відкладати певну суму, ви зможете зібрати півтора мільйона!
Я: Вау, півтора мільйона? Звучить вражаюче!
Жінка 2: А тепер давайте поділимо ці півтора мільйона на 30 тисяч гривень на місяць. Це середня сума, яка потрібна для комфортного життя. Виходить, що якщо ви доживете, то зможете прожити безбідно... чотири з половиною роки.
Ця цифра просто оглушила мене. Чотири з половиною роки! Все моє життя я повинна відкладати гроші, щоб потім насолодитися лише кількома роками відносного благополуччя? Я думаю, що справді розумна людина має знати, куди вкласти гроші, щоб отримувати виплати вже сьогодні. Нерухомість? Цінні папери? Чому треба чекати 25 років? Життя одне, і воно відбувається зараз.
Тут я згадала про історію компаній, які вони, ймовірно, представляли. Alico (American Life Insurance Company), заснована у 1921 році, була одним із найбільших світових гравців у сфері страхування, але згодом, у 2010 році, була придбана іншою страховою компанією — MetLife. MetLife, до речі, є однією з найбільших страхових компаній світу. Її історія починається ще у 1868 році. Цікаво, що вони навіть спонсорували будівництво стадіону MetLife Stadium у Нью-Джерсі, демонструючи свою потужність та присутність на світовій арені. Але навіть ці факти не могли змінити мого сприйняття.
Я відчувала, що ці мережеві бізнеси створені для бідних, для тих, хто боїться майбутнього і готовий віддавати частину свого сьогодення заради примарної обіцянки. Мама завжди казала: "Гроші для того і є, щоб їх витрачати". Я хочу подорожувати, побачити кілька країн, поки є сили, час і бажання. Завтра може вже не бути.
Ці п’ять годин мене максимально спустошили. Ця розмова повернула мене в минуле, коли 15 років тому один чоловік сказав: "Це страхування зручне, якщо ти готовий померти". Тепер, в умовах війни, це звучить особливо дивно. Люди йдуть воювати, захищаючи свою країну, і вмирають з гідністю. Посмертно вони отримують нагороди та виплати найближчим родичам у 15 мільйонів. Це зовсім інший рівень жертовності.
То що ж ми маємо накопичувати? Гроші, провини, хвороби? Нещодавно я побачила в інтернеті список найкрасивіших міст Європи. І запитання: "У скількох був ти?" Я була лише у трьох: Париж, Відень, Венеція. Ось що я хочу накопичувати! Спогади, враження, ментальність. У моєму житті було багато ситуацій, і завжди знаходилося рішення. Тепер я буду слідувати своєму відчуттю і жити у власному темпі.
І все ж напишіть свої аргументи.
Я можу помилятися. Але це все схоже на розводняк.
Спокійного серпня!